posmixator (posmixator) wrote,
posmixator
posmixator

Мовна ситуація в Україні через 50 років


Мовна ситуація в Україні: 50 років вперед.
Остап Кривдик, політолог, активіст.

Уявімо собі, що ми перенеслися в українське майбутнє, у якому живуть наші внуки. Рішення про те, ким вони будуть, якою мовою спілкуватимуться, до якого культурного простору належатимуть, прийматиме, можливо, сьогоднішній парламент, змінюючи українське законодавство про мову.

Мова тут піде про українськокультурну та інші засадово неросійськокультурні спільноти через, наприклад, 50 років - у світлі двох потенційних векторів української мовної політики: впровадження другої російської версус послідовне втілення єдиної української державної.

Засоби такої політики, як і її уявні і справжні загрози - тема окремої статті.

У цій статті не йтиметься про сорти людей на зразок сортів ковбаси: наприклад, україномовні українці - вищий сорт, російськомовні українці - перший, нацмени - другий, а росіяни - взагалі третій сорт. Це маячня, за розповсюдження якої є передбачувані кримінальним кодексом реакції. Люди - не ковбаса!

+++++++++++++++Мультинаціонали та національні меншини.++++++++++++

Уявімо собі сім"ю, в якій батько - вірменин, мати - естонка, бабуся-росіянка, а живуть вони в Україні. Для цих різних культур всередині сім"ї є мова-медіатор, спільна сімейна мова - ну не можуть же ж родичі постійно спілкуватися кожен своєю мовою. Так чи інакше, надалі нащадки визначаться з конкретною нацією (культурно) і конкретним громадянством (політично), і належатимуть до них.

Узаконення російської як другої державної закріпить статус російської як єдиної мови-медіатора. З іншого боку, у випадку українського мовного середовища "надворі", такою мовою буде українська.

Та ж ситуація і у стосунках між нацональними меншинами всередині України. Брати Капранови свого часу у статті "Українська мова - не хрін собачий" вичерпно розповіли, чому саме українська має бути мовою міжнаціонального спілкування в Україні - інакше вона стає просто зайвою. У випадку "другої державної" єдиним реальним засобом міжнаціональної комунікації всередині держави стане саме російська мова. Українська - відпаде за не-необхідністю, як зайва незручність.

++++++++++++++++++++++Російськомовна нація?++++++++++++++++++++++

Дві найбільші групи російськомовних поміж не-росіян - це російськомовні українці і радянські люди.

Здебільшого мовна історія молодих російськомовних жителів центру України (а також великого відсотку тих, хто спілкується російською на Сході і Півдні) така: у них були україномовні діди (рідше - батьки), котрі проживали в сільській місцевості. При переїзді до міста їхні діти були бі-лінгвами (в дитинстві в сім"ї вони ще спілкувалися рідною мовою, проте вчилися і працювали в іншомовному середовищі). У випадку послідовної українсько-мовної політики з 30-х років їхнє місто було б українським. Їхній мовний простір було свідомо викривлено імперіями - і справедливим буде вирівняти мовний перекіс.

Введення другої державної кінцево забере шанс у них і у їхніх дітей повернутися до рідної мовної спільноти. Якщо російська буде "другою" (а насправді - першою), ці люди не писатимуть віршів, книжок і пісень українською - рідною для них буде інша мова: згадати, якою мовою розмовляв пра-прадід - нереально.

Радянське - не синонім російського. Радянська прото-нація - це осколок "багатонаціонального" пострадянського простору, перехідний міжнаціональний (здебільшого - а-національний) стан. Вона більшою мірою складається з професійних груп - наприклад, військових, спадкових робітників великих заводів чи шахтарів. Важливу роль тут відіграють професійні свята, традиції і ритуали, а також суто радянські свята 1 січня, 23 лютого, 8 березня, 1 і 9 травня, радянська кухна (салат "Олів"є", Совєтскоє шампанське, салат "шуба").

Радянську націю довго і цілеспрямовано формували - через виховання сотень тисяч сиріт після світових воєн і масових репресій, через урбанізаційний розрив між дітьми і батьками. Вона, нація "знекорінених" (Дзюба) мала стати основою майбутньої імперії, яка, якщо згадаєте, мала б перемогти у всьому світі. Проте, як і кожна імперська нація, вона з часом неминуче зникне: чи згадає хтось зараз про австро-угорську націю?

Чимдалі, тим більше радянського відходитиме в історію. Обтяжена імперськими комплексами, примітивна радянська ідентичність шукатиме виходи поза свої межі. У випадку з російською як другою державною ця спільнота однозначно стане частиною російського культурного простору.

У випадку з розширенням українського простору радянська нація зникне, розчиниться в українському просторі. Така доля всіх імперських націй.

++++++++++++++++++++++Україномовні українці+++++++++++++++++++++++

у кожного з нас в родині були люди з інших націй. Так, наприклад, один з родоначальників родини моєї матері - швед Кульчег (18 століття). Думаю, що практично кожен український громадянин зможе знайти у себе родичів з інших націй - чистої до 15-го коліна "української раси" не існує і не може існувати. Проте зараз через свідомий вибір певної культури ми стаємо українцями. Етнічний українець - це той, хто практикує своє українство. Аргумент роду, походження - другий по важливості у цій лінії (також важливий, проте залежний від першого).

У випадку, коли російська стане другою державною, у "російського простору" появляться інституційні можливості для того, щоб закріпити і так наявну перевагу. Варіанти для україномовних тоді - або залишатися у своєму гетто, або...

+++++++++++++Другодержавномовна перспектива.+++++++++++++++++++++

Імперії - над-національні спільноти, тому вони і прагнули утворити над-національного імперського підданого, без сентименту до конкретної історичної (бо імперія переписувала історію) чи культурної (бо імперія знищувала національну місцеву культуру) батьківщини. Максимум, котрий міг з цього вийти - локальний патріотизм, який виявлявся, наприклад, в уболіваннях за футбольну команду свого міста.

Все ж, для імперії необхідна була інтегруюча культура. Такою культурою в Радянській імперії обрали не есперанто, а саме російську - що й дає підстави вважати її спадкоємицею Російської імперії (сама по собі сучасна Росія - унікальний мікс двох імперій).

Культура - річ винятково інерційна. Проте треба пам"ятати, що імперську культурну інерцію спеціально формували, альтернативні інтелектуальні середовища усували, небайдужих інакодумців відсівали і знищували, міграцію спеціально посилювали, а на міжнаціональному рівні робили все, щоб національні меншини обходилися без мов тих народів, на чиїх землях (діаспори) або в чиїх "республіках" (корінні народи) живуть.

Здавалося б - яка різниця, якою мовою розмовляє держава? Проте зручність, мовна звичка, "обставини" формуються саме ззовні - і звідти приходять і в сім"ю. Українці поколіннями розмовляли рідною мовою назло "обставинам". Невже і в рідній державі треба буде продовжувати цю саму практику?

Зараз про-імперіалісти хочуть простою арифметичною більшістю вирішити мовне питання, узаконити теперішньо-колишній стан речей, використавши недостатню поінформованість людей про імперські злочини минулого. "Якісний"(чому?), "історичний"(як так сталося?) і "динамічний" (як змінювалася ситуація?) фактори по-російськомовнішання України хоча б за останніх 50 років відверто не беруться до уваги.

Це не означає, що російська мова - зло. Зло - те, що українці перестають говорити своєю мовою. Зло - те, що українська мова може не стати комунікатором, а бути лише однією з "менших меншинних сестер", нездатних до побудови власних інфраструктур державного рівня, до своєї міжнародної суб"єктності; по суті - ставши локальною недержавною мовою на зразок говірок індонезійських островів чи, в кращому випадку, баскської або провансальської мови.

Що ж буде у випадку, коли російську узаконять як другу державну мову?

Двомовності не буде. Буде базова і інтегруюча російська мова, а також українська, марно нав"язувана як державна, а по суті - з тими самими можливостями і правами, що й в угорської, кримсько-татарської чи болгарської.

Як житиметься тобі, українська меншино, у власній державі?

++++++++++++++++++++++Українська перспектива.++++++++++++++++++

У випадку послідовної про-української політики ситуація може бути досить контрастною у порівнянні з колоніальною перспективою.

Історично розширення російськомовної спільноти в Україні відбувалося саме за рахунок іно-культурних просторів, в першу чергу - українського. Тому історично справедливим буде повернення українській мові тих зон, які справедливо їй належать, а саме:
а) мови спілкування тих, хто себе визнає українцем в пан-етнічному розумінні ("буття практикуючим українцем"+ (можливо)
походження), між собою;
б) державної мови як інтегратора представників усіх національностей, що проживають в Україні;
в) мови-інтегратора в міжнаціональних сім"ях.

Зоною розширення української мови стануть російськомовні (на даний момент) "пан-етнічні" українці, котрі повернуться через одне чи кілька поколінь до своєї мови, представники національних меншин у спілкуванні між собою, а також, можливо, міжнаціональні сім"ї (якщо базовою не буде обрана мова одного з сім"ян).

Аргумент щодо того, що саме за російською повинні залишитися ці зони, тому, що так зручно, звично і так історично склалося - відверто спекулятивні: цю звичну зручність так історично склали.

++++++++++++++++++++++післямова.+++++++++++++++++++++++++

Насильницька перспектива "українізації", якою лякають її "противники" здається мені своєрідним ударом на випередження, метою якого є заставити її прихильників виправдовуватися, відрікаючись від фашизмів-нацизмів.

Насильницька українізація 30-х - абсурд. Скажіть будь ласка, когось розстріляли за російську мову? В тюрму посадили? З країни вигнали? Заслали на Сибір? Вірогідно, що люди, що працювали на державній службі, втратили роботу, бо не відповідали професійним вимогам - не знали і не хотіли вивчити державну українську мову. Ніхто не заставляв нікого зректися російської мови як мови особистого спілкування, ніхто не казав "говоріть людською мовою, а не російською". Ніхто не казав, що українська "вища" чи "краща" за російську. Українізація була невдалою спробою вирівняти колоніальний перекос царської Росії - і пізніше більшість українізаторів і українізованих Сталін розстріляв або зморив в таборах.

Зауваження щодо того, що, наприклад, в Одесі протягом 20 років негоден було купити якісної книжки російською, не витримують ніякої критики (можливо, йшлося просто про брак якісних книг?). Ця теза мала б стверджувати, що українізаційні насильницькі потуги уже збанкрутували, а, отже, українське чуже - зокрема, для Одещини (як і теза про сльози вчительки під час перепису).

70-80-ті - час Щербицького, час, коли весь державний апарат УРСР перейшов на російську, в школах надали можливість вивчати українську за власним бажанням (з відомими результатами), в технічних вузах стала базовою саме російська термінологія. Глибокий аналіз цього явища - у Івана Дзюби в його знаменитій праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?".

Русифікація ж як практика почалася ще в 17 столітті, коли було заборонено друкувати богослужбові книжки українською, далі - почерез Валуєвський і Емський указ, через сталінську практику "злиття націй", "вільного вибору" не вивчати непотрібну в імперії українську з одночасним посиленням вивчення російської, і сучасною "ринковою" диспропорцією в попередньо заданих за 300 років умовах.

І те, що "українізація" - насильницька, і те, що вона настане одномоментно, і те, що вона нікому не потрібна, і те, що вона знищить російську мову в Україні, і те, що вона обмежить Україну в її контактах зі світом - штучно наганяні страхи. Те, що вона буде незручною для російськомовних - факт. Такою ж "незручною" була, наприклад, чехізація Праги 1920-х років чи мадяризація Будапешта в 1850-х.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 15 comments